Мій "вихід"! Він тепер: "на біс"! *********************************** Ця щедрість Почуттів; їх прояв! А ніжність губ… Любові миті... Занепокоєння. Захопленість, якоi Налаштування світу е, по-суті…
Тож я чекаю! Ти ж бо не мовчи! Заслуга у Любові е того, хто Любить! Музикою визнанням в серцi зазвучи. Я бачу Друга у тобі, що будить
В душі всю гамму Почуттів! Та знаю: Напише драму цю мистецтв Король! Вiд так до смертi: я Люблю, страждаю. На сцені я, життя свого, зіграю роль!
Так вивірено, також обережно! То ти вважаєш, зрада, компроміс: То е можливим? А Любов безмежна! Мій "вихід"! Він тепер: "на біс"!
НЕ В ЗАБОРОНАХ ПЛІД СОЛОДКУВАТИЙ! ******************************************** Потік, в розкрите, навстіж, в день; Нестримно так, та непохитно, Мчить, через душі, мимо скритно: Життя та Смерть! - Зі Світла - в Тінь!
У серце, як нестримним болем – в рану; Копитами – в Надii, в Почуття…. "Багатообізнаним" неуком життя, Як в рани – сiллю, бавитися стане?!
Не в заборонах плід солодкуватий; Оскомою, мов, на зубах; з тремтінням…. Та iз зухвалою брехнею, кривавою б'е тiнню В обкуренiй свiдомостi. Брат йде на брата!
Я бачу горе! Горе в свiтi!Йде, горе! I його багато! Завжди було так: брат вiйною йшов на брата! Чому? ... ******* / 15.02.2011 р. /
******************************** Не говори ти марних слів! Твої слова тi- відблиск пристрасті В тій неприкаяній напасті, Немає й близько поняття: "Любов"!
Не говори! Не говори! Пробач, тож серцю не накажеш! Ти про "любов" свою розкажешь, Але не чудь, не "витвори"!
В твоiх же скронях- сивина! А у моїх: тож вітер вільний! Концерт ти не зіграєш "сольний"! І в цьому, не моя провина!.
Не говори!. Та не " створи"! І не шматуй ти марно, страсно! Я розумію: все прекрасно, Хоч говори - не говори!!!
Бач: не горить в очах Любов! В твоїх е божевілля пристрасті! Тіеi неприкаяній напасті, Що збуджує; i знову й знов!..
Не говори!. Не витвори!. Даруй! Даруй!. Cтвори!Твори!
О! ТВОI РУКИ! О! ТВОI ОЧI! ********************************* О! Твої руки!...О! Твої очі!... Як не слухняні мої вуста.... Cказати зараз тобi так хочу: Що, краще би iх не знала я!...
Я-- твоя радість. Ти в менi --біль. Я розчиняюся в тобі, Любов! Я розчиняюся, немов та сiль. Я забуваюся знов i знов…
Ці нiжнi руки пестять мене !... Помру в розлуці, тобi клянуся!. Невже це доля знов обмене?! Ти доторкнешся--я розчинюся.
В дощі чи у вітрі, в пилку квітки, Мені посмiхнешся—я проявлюся . " Бувай"!- Непомітно шепоче звiдти. Дивлюся на тебе – не надивлюся!
Цілую руки, очі твої.... А в серця ритмi - гімн про Любов. Захочеш—слухай пiснi моi А нi --так ні, повторюю знов….
Заглянеш в душу.-Побачиш Світ. Квіткою дивною квітне Любов! Я з вiтром лагiдним шлю привiт! Твій образ ясний хвилює кров
... Читать дальше »
Когда отчаянья минуты …. ***************************** Когда отчаянья минуты Отсчитывают ритма чёткость, На Бога ропщет, почему-то, Та взбунтовавшаяся кротость.
Бывает, нерадивой дочь, Что мать винит в своих проблемах. И получается точь в точь: В глобальных мировых системах!
Вынашивала, родила. Вскормила материнской грудью.... Ночами часто не спала. И дождалась: ребёнок - судит!
Все эти муки знает мать, Что о ребёночке молилась.... Когда же вырос, осуждать Ребёнок стал. –Уж, так случилось.
Не слушаемся и ленимся, Не внемлем матери указам! Собою с детства мы гордимся. Но понимаем мы не сразу:
Что Мать пыталась уберечь Указами, нравоученьем! Не слушали Её мы речь! Не придавали ей значения!
Виной - закрытое сознание; Иль спящее, или незрелое. Как результа
... Читать дальше »
СТЕКАЕТ НЕЗАМЕТНО В ДЕНЬ….. **************************** Стекает незаметно в день, В его вечернюю тоску: Во мне родившаяся лень, Водою в море по песку....
Так босоногими шлепками И чувственно, и осторожно, Мир наполняется стихами Самой волны, и не возможно
Поймать и удержать лихую! Она нахлынет, проникая…. Упрямо берег атакуя, Владычицей морского рая.
Нет! Не оставит и следа, К ногам молитвенно бросая, Волны соленая вода; В ритм берег моря размывая.